|
САМООЦІНКА. ФОРМУВАННЯ У ДИТИНИ АДЕКВАТНОЇ САМООЦІНКИ
Індивідуальність
людини
і
особистість
в
цілому
завжди
були
об'єктом
пильної
уваги
науки
про
людину.
Епоха
соціально-економічних
перетворень,
що
відбуваються
як
в
нашій
країні.,
так
і
у
всьому
світі,
призвела
до
зміни
психологічного
статусу
окремого
індивіда,
а
його
самоцінність
та
самобутність
визначили
основний
лейтмотив
психологічних
досліджень.
Основним інтеграційним ядром
індивідуальності є самооцінка особи, яка багато в чому визначає життєві позиції
людини, рівень її прагнень та очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю
поведінки і життєдіяльність людини. Самооцінка зумовлює динаміку і
спрямованість розвитку особистості.
Самооцінка – оцінка себе,
своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі
друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінки
дуже важливим є критичне ставлення людини до своїх здібностей і можливостей.
Поняття „самооцінка” та „самоповага” взаємодоповнювані.
Формуючись в ранньому
дитинстві, самооцінка особи тривалий час залишається « пластичною», що дозволяє
створити певні умови для її зміни в разі порушення адекватності і
позитивності. Формування адекватної самооцінки, як однієї з
індівідуально-особистісних особливостей людини, безпосередньо пов'язано з
проблемами виховання, навчання і розвитку.
Самооцінка показує, як людина
оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.
Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:
- увага збоку дорослих,
- співробітництво з ними,
- відчуття поваги з їхнього боку,
- взаєморозуміння.
Взаємостосунки дитини з
батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від ставлення до себе.
Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини,
то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І
навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму
дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї
слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.
Формування самооцінки триває в
шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають
сприяти формуванню адекватної самооцінки.
Переживання різних емоцій, які
супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання
про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку
особистості.
Належачи до ядра особистості,
самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать
взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе,
ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності
людини і подальший розвиток її особистості.
Самооцінка – це своєрідні
когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий досвід особистості і організують
нову інформацію відносно даного аспекту „Я". Разом з тим самооцінка, особливо
якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний
рівень домагань. А він залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвалькувитий з
товаришами, може набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем.
Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючих приємного враження
про себе.
Особистість оцінює себе
двома шляхами:
- шляхом співставлення рівня своїх
домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;
- шляхом порівняння себе з іншими
людьми.
Чим вищий рівень домагань, тим
важче їх задовільнити. Успіхи таневдачі в будь-якій діяльності суттєво впливають
на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай
понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент
порівняня: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими,
враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому.
На загальну самооцінку особистості
впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї
оцінювана якість чи діяльність. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в
залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення
засвоєних раніше цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени,
вважає себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається
іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають
підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідок
невдачі на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності
буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром. Крім того по мірі
свого дорослішання здібний школяр може зрозуміти, що успіхи у навчанні самі по
собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В
цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись
позитивною. Отже, певні досягнення у діяльності, успіху позитивно впливатимуть
на самооцінку лише тією мірою, наскільки вони є важливими у системі загальних
цінностей.
Виміри і характеристики „Я" у
формуванні загальної самооцінки визначаються на кожному віковому етапі по
різному і змінюються зі зміною індивідуального cтатусу розвитку особистості. У
підлітковому віці формується зі сприймання власної зовнішності та рівня
схвалення у колі ровесників, як двох найвпливовіших на загальну самооцінку
характеристик
Самооцінка тісно пов'язана зрівнем
запитів особистості, з бажаним рівнем її самооцінки. Рівнем запитів називають
рівень образа «Я», що виявляється в ступені труднощів мети, що людина ставить
перед собою. Психолог Джемс вивів формулу, що показує залежність самооцінки
людини від його запитів.
Самооцінка = Успіх
Запити
Наведена формула свідчить, що
прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина
може підвищити запити, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб
уникнути невдачі. У випадку успіху рівень запитів звичайно підвищується, людина
виявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при неуспіху — відповідно,
знижується. Поведінка тих людей, які прагнуть до успіху, і тих, хто
намагається уникати невдач, істотно відрізняється. Люди, мотивовані на успіх,
звичайно ставлять перед собою визначені позитивні цілі, досягнення яких
однозначно розцінюється як успіх. Вони з усіх сил намагаються домогтися успіху.
Людина активно діє, вибирає відповідні засоби і способи, для того, щоб
найкоротшим шляхом досягти мети.
Протилежну позицію займають
люди, мотивовані на запобігання невдач. Ціль їхньої діяльності не в тому, щоб
домогтися успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі. Всі їхні дії в першу чергу
спрямовані саме на реалізацію цієї мети. Для таких людей характерна непевність у
собі, невір'я в можливість досягти успіху, острах критики. Будь-яка робота,
особливо та, котрій притаманна можливістю невдачі, викликає в них негативні
емоційні переживання. Тому людина не відчуває задоволення від своєї діяльності,
сприймає як тягар, уникає її. Звичайно в результаті вона виявляється не
переможцем, а переможеним.
У підсумку доцільно зазначити,
що рівень своїх запитів особистість встановлює десь між надто важкими і надто
легкими завданнями та цілями — так, щоб зберегти на належній висоті свою
самооцінку. Формування рівня запитів визначається не тільки передбаченням
успіху чи невдачі, але і насамперед обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач.
Однак, в цілому для людей характерно певне завищення своїх здібностей,
приписування собі унікальності, несхожості на інших. Характер людини
виявляється не тільки у її ставленні до інших людей, але й до себе. Кожний з
нас, ненавмисно сам того не усвідомлюючи, часто, порівнює себе з оточуючмми й
у підсумку виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність,
здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує «набір самооцінок», від якого
залежить: скромні ми чи зарозумілі, вимогливі до себе чи самозаспокоєні,
соромливі чи чванливі.
У більшості людей виявляється
тенденція оцінювати себе вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що
людині властива потреба в досить високій самооцінці, тобто кожному хочеться
поважати себе. Самоповага — одне з джерел психологічної стійкості, гарного
настрою.
Кілька порад батькам
із формування в дітей адекватної самооцінки
·
Не оберігайте дитину від
повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не
перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй
завдання і одержує задоволення від зробленого.
·
Не перехвалюйте дитини, але ї
не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
·
Заохочуйте в дитині
ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші
можуть бути краще її.
·
Не забувайте заохочувати інших
у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина
також може досягти цього.
Кафедри:
|
