Багатьом знайомі історії, коли поведінка
дитини різко та безпідставно змінюється в гіршу сторону. Проступки виходять
за рамки звичних пустощів, які з роками стали вже рідними.
Тихоня, що досі грався в малорухливі
спокійні творчі ігри, носиться цілими днями як заведений, перевтілюється в
казкових персонажів, перестає озиватися на ім’я, придумує собі новий світ і
живе в ньому. Відмінник, який добре вчиться по багатьох предметах, раптом
втрачає інтерес до школи, прогулює заняття, стає нечупарою та грубіяном.
Чемний оптиміст-підліток втягується до компаній «важких» однолітків,
захоплюється новими віяннями сучасної юнацької субкультури. Турботливі
батьки, для яких будь-які зміни, що відбуваються з дитино, не лишаються
непоміченими, намагаються повернути гармонію внутрішнього світу дитини.
Нажаль, часто допомога батьків зводиться лише до виховних заходів –
«пряника» та «кнута», до спроб встановлення повного контролю над життям
дитини. Якщо це не приносить очікуваного результату, конфлікт всередині
родини наростає, в нього втягуються всі члени сім’ї. Клубок проблем стає
таким, що розплутати його має силу лише спеціаліст. Але батьки не завжди
звертаються за допомогою, пояснюючи поведінку дитини «поганим характером», «дуркою»,
бажанням «пограти на нервах». Для початку визначимося, що ми ведемо з вами
розмову про виражені, грубі та довготривалі порушення в поведінці, а не про
одиничні капризи, «свята неслухняності», дитячу впертість та гумор, тобто
ситуації, з якими мають справу всі батьки.
Треба зрозуміти, що з однієї сторони
дитина повністю самостійна особистість, що має свої права, бажання, потреби.
С іншої, вона – не дорослий в мініатюрі! Необов’язково нестерпна поведінка
дитини означає, що вона діє «на зло», навмисно ставить себе тираном родини
чи намагається будь-якою ціною довести батьків до сказу.
Причини, що призводять до порушень в
поведінці дитини дуже різноманітні. Неправильні підходи у вихованні,
завищений рівень вимог, надмірне навчальне навантаження, прагнення до само
затвердження та компенсації комплексів, - хіба ж лише наші діти мають за це
відповідати? Діти тонко відчувають атмосферу в родині і подібним чином
реагують на конфлікти батьків. В більш серйозних випадках під маскою
нестерпної поведінки ховаються відхилення від нормального психологічного
розвитку чи психічні захворювання (наприклад, під фасадом конфліктності,
агресивності, зміні рис характеру підлітка можливо ховаються депресивні
розстрої). Спадкові фактори (а характер успадковується від батьків), важка
вагітність, порушення розвитку на першому році життя є фундаментом для появи
проблем в дорослішому віці.
Дитячі психологи і психіатри ставляться
до зовнішніх, безпричинних, дивних з точки зору не спеціаліста змінам в
поведінці як до симптомів, верхівки айсберга, під якою може ховатися
серйозна патологія. Якщо в поєднанні з проблемами поведінки є
гіперактивність, втрата раніше надбаних навичок, енурез, кошмари, схильність
до бродяжства, агресивність, то слід проконсультувати дитину в спеціаліста.
Для дитячого віку характерним є те, що
порушення, які викликані різними причинами, проявляються практично однаково.
Перш за все це помітно в поведінці. В дитсадковому віці це є підвищена
тривога, заїкуватість, розстрої сну, апетиту. В дошкільнят та учнів молодших
класів частіше зустрічаються кошмари, втрата контактів з однолітками.
Нажаль, дані офіційної статистики
психічного здоров’я наших дітей звучать жахливо. Вже у віці 3х років 9,6%
дітей мають явну психічну патологію. Серед дошкільнят лише в 45% дітей
відсутні ознаки порушення психологічного розвитку. А серед учнів старших
класів розповсюдженість порушень в психічній сфері досягає 70-80%; 48%
юнаків признаються негідними до служби в армії, серед них чверть (!) за
психічною патологією.
Ми маємо розуміти, що сьогоднішні діти –
це завтрашні дорослі. Визначити, що є причиною грубого порушення поведінки в
дітей та підлітків може лише спеціаліст. Він точно скаже, де лежить корінь
проблеми, дасть кваліфіковані поради, а у випадку необхідності допоможе.
Багато хто відкладає консультацію, вважаючи, що дитячі психотерапевти
лікують виключно лікарськими препаратами, а робота з психологом буде
непотрібною чи не принесе очікуваного результату. В більшості випадків
ситуація може бути виправлена в найкоротші строки за допомогою величезного
арсеналу нелікарських засобів: це багато чисельні методики індивідуальної та
сімейної психотерапії, пошук та усунення факторів, що викликають порушення,
лікувально-оздоровчі та фізкультурні заходи з нормалізацією режимних
моментів, гомеопатія тощо. Коли в дитини болить зуб, батьки біжать до
стоматолога, коли дитина кашляє й чхає – до терапевта. За психологічних
проблем, за тяжкої ситуації в родині, звернення за допомогою, як показує
практика, відкладається. Безумовно, виною тому є недостатність соціальної
реклами та загального рівня знань у сферах психічного здоров’я.
Так може перед тим, як кричати на своє
чадо і з впертістю намагатися його перевиховати, слід задатися питанням, а
чому ж ваша дитина погано поводиться?
